Інформальна освіта

 

ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ

НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Завдання педагога в тому, щоб підвести  дітей до дверей життя,дати ключ і навчити учня  користуватися цим інструментом. В. Сухомлинський

Модернізація  мовної   освіти   спричинена   необхідністю підвищення якості освітніх послуг, актуалізує компетентнісний підхід до  навчання  державної  мови.  

       Зміст курсу української мо­ви формує комунікативну мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльні сну компетенції особистості учня.

         Сформулюємо  визначення поняття «національно-мовна особистість». Це передусім національно свідома особистість, тобто носій національної свідомості, рідної мови, культури, людина, яка володіє сукупністю знань, уявлень з мови та вміє творчо використовувати їх у різних видах мовленнєвої діяльності. Отже, коли йдеться про формування особистості відповідно до вимог сьогодення виникає питання, якими компетенціями вона має володіти.

         Поняття "компетенція" традиційно вживається у значенні "коло повноважень", "компетентність" же пов'язується з обізнаністю, авторитетністю, кваліфікованістю. Тому доцільно в педагогічному сенсі користуватися саме терміном "компетентність".

Які основні складові компетентності?

По-перше, знання, але не просто інформація, а швидкозмінювана, динамічна, різноманітна, яку треба вміти знайти, відсіяти від непотрібної, перевести у досвід власної діяльності.

По-друге, уміння використовувати це знання у конкретній ситуації; розуміння, яким чином добути це знання, для якого знання який метод потрібний.

По-третє, адекватне оцінювання - себе, світу, свого місця у світі, конкретного знання, необхідності чи зайвості його для своєї діяльності, а також методу його здобування чи використання.

Зараз багато уваги приділяється ключовим, так званим соціальним компетенціям молодої  людини.  Викликають інтерес питан­ня, пов'язані з мовною компетенцією.

Якщо розглядати мовну компетенцію як узагальнене поняття інтегрованої властивості особистості, то структура цієї компетенції включає три основні (специфічно предметні) блоки: власне мовні, мовленнєві і комунікативні ком­петенції.

Теоретичною основою для групування навчально-предметних компетенцій з мови є такі положення:

Ø мова – знакова  система;

Ø мова – генетичний  код нації;

Ø мова – найважливіший засіб спілкування людей;

Ø мова – засіб   формування та існування думки;

Ø мова – засіб соціалізації людини;

Ø мова існує в мовленні.

 

Усі компетенції, на які орієнтується вивчення української мови, тісно взаємопов'язані. Скажімо, соціокультурні є основою для вироблення творчих мовленнєвих умінь, зокрема текстотворчих. Адже якщо в учня немає ніяких почуттів, бідний внутрішній світ, духовний світогляд, то він не має про що говорити, у нього немає потреби займатися творчою мовленнєвою діяльністю. Діяльнісні компетенції є опорою для розвитку комунікативних, мовленнєвих і власне мовних. Оскільки мова – засіб формування думки, то на цьому ґрунтується зв'язок власне мовних компетенцій з діяльнісними тощо.

Доцільно виділити три групи власне предметних компетенцій, кожна з яких має свої різновиди. Розглянемо основні різновиди, врахову­ючи соціальні запити й потреби передусім українського суспільства.

Власне мовні компетенції: ü знання базових мовознавчих понять,основних відомостей з різних розді­лів мовознавства, передбачених програмою з українськоїмови; ü базові лексичні, граматичні, стилістичні, орфоепічні, правописні вміння; ü внутрішня потреба вивчати українську мову (як рідну, державну); ü розуміння зображувально-виражальних можливостей рідної (української) мови; ü уміння внутрішньо проникати в смисл дидактичного тексту; ü уміння здійснювати різні види мовного розбору; ü лінгвосоціокультурні компетенції (інтеграція знань лінгвістичної і соціокультурної змістової ліній курсу української мови, серед них знання правил мовленнєвого етикету українців, виразів народної мудрості); ü досвід самостійної предметної діяльності - навчально-пізнавальної, ана­літичної, синтетичної

Мовленнєві компетенції: ü знання базових мовленнєвознавчих понять; ü здатність адекватно сприймати, розуміти, оцінювати і відтворювати почу­те чи прочитане; ü здатність до мовленнєвої творчості; ü здатність планувати, готувати майбутнє висловлювання в різних жанрах за інтерактивними і трансактивними схемами, виступати з повідомленням; ü здатність реалізовувати задум у процесі мовленнєвої діяльності; ü здатність до асоціативної мовленнєво-мислительної діяльності; ü уміння аудіювання, читання, говоріння, письма; ü гнучке вміння використовувати засоби рідної (української) мови залежно від типу, стилю мовлення; ü навички красномовства; ü уміння редагувати власне та чуже мовлення; ü здатність до контролю, самоконтролю результатів мовленнєвої діяльності.

Комунікативні компетенції: ü уміння доцільно використовувати засоби рідної (української) мови в прак­тиці живого спілкування; ü уміння наводити переконливі аргументи в процесі розмови; ü здатність орієнтуватися в ситуації спілкування, комунікативно виправдано добирати вербальні і невербальні засоби і способи для оформлення думок, почуттів у різних сферах спілкування; ü уміння встановлювати і підтримувати контакт із співрозмовником, змінювати стратегію, мовленнєву поведінку залежно віл комунікативної ситуації; ü досвід особистої відповідальності за власну комунікативну поведінку, ви­могливість до свого мовлення.

Таким чином, мовну компетенцію можна розглядати, як загальне комплексне поняття, що свідчить про рівень навчальних досягнень з мови та мовленнєвого розвитку учня; у вужчому тлумаченні, як одну з її складових (різновид навчально-предметної компетенції з української мови), тобто власне мовну, пов'язану із за­своєнням лінгвістичної змістової лінії курсу української мови.

Компетентнісний підхід до навчання мови, спрямований на розвиток базових предметних компетенцій мовної особистості учня, передбачає створення вну­трішніх мотивів, що визначають готовність його до такої навчально-пізнавальної діяльності, в основі якої лежать компетентності; формування розуміння суті мов­них компетентностей як мети – результату  мовної освіти; вироблення суб'єктивного досвіду застосування предметних компетенцій під час мовленнєвих завдань у різ­них навчальних і життєвих соціально-комунікативних ситуаціях; використання рефлексії, аналізу власної навчальної діяльності і її результатів.

Компетентнісний підхід в освіті спрямовує освітній процес на формування ключових і предметної компетентностей. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти визначає такий перелік ключових компетентностей: уміння вчитися протягом життя, спілкування рідною/державною й іноземними мовами, математична, компетентності у природничих науках і технологіях, інформаційно-комунікаційна, соціальна і громадянська, здоров'язбережувальна, загальнокультурна, підприємницька, а також як предметну називає комунікативну.

         Отже, компетентнісний підхід до навчання української мови орієнтує викладача на викорис­тання перспективних технологій, на добір ефек­тивних методів формування національно свідо­мої компетентної мовної особистості.

    Розвиток мовлення є складовою частиною формування мовної особистості. Не можна визнати учня грамотним доти, поки він не виявить грамотність у власному мовленні. Показником мовленнєвого розвитку учнів є їхні усні та письмові висловлювання, передусім самостійні творчі роботи. Так, у творі виявляється комплекс найрізноманітніших мовних умінь і навичок користуватися наявним запасом слів, правильно будувати різні за структурою речення та доцільно використовувати їх на практиці.

Як засіб підвищення грамотності учнів використовую навчальне редагування. Редагування як навчальна вправа полягає в тому, що учні, проаналізувавши вихідний матеріал, вносять у нього певні зміни з урахуванням найрізноманітніших факторів. Вправи такого типу застосовую і на уроках мови і в позаурочній роботі. Вважаю за необхідне вміння учнів бачити допущені помилки та вміти їх виправляти, а отже не допускати у власному мовленні. Явище білінгвізму, вживання кальок, суржик – це сьогоднішній день нашого мовлення. Отож, своїх учнів навчаю не бути байдужими не лише до свого мовлення, а й до мовлення оточуючих. «Виправ помилку», «Відредагуй», «Переклад з української на…українську» – це ті вправи, які постійно присутні на уроках з мови.  

На своїх уроках також практикую використання нестандартних творчих форм роботи.  До них належать ігри, шаради, розв’язування кроссенсів, складання пазлів, мовні та літературні аукціони, турніри. Наприклад: метод придумування (Як би склалася доля…?; напишіть власне закінчення повісті…). Пропоную учням виступити у ролі співавтора (спробуйте себе в ролі співавтора – напишіть власну строфу…). «Майстер слова»: скласти твір-мініатюру або речення,слова в яких починалися на одну й ту саму літеру. (Зимою земля засніжена. Завірюха – заметіль звіром завиває. Замела заметами землю, закувала зелені зарості. Замерзають зимою звірі. Згадають зелені запаси – зігріваються. Або  написати твір за початком (наприклад, «Падав торішній сніг…»). Метод перевтілення: учні мають можливість осягнути почуття іншої людини (Уявіть, що ви – ….». Що б ви зробили на місці героя ?, або уявіть себе ведучим популярного інтелектуального шоу. Придумайте й проведіть з одногрупниками  лінгвістичну гру про частини мови. Використайте свої знання про  їх ознаки). Цікавою формою роботи є створення постерів та емблем  за прочитаним твором.  

Такі форми роботи не лише дають змогу засвоїти програмовий матеріал, але й зробити це у цікавій, ігровій формі, бонавчання повинно приносити радість, викликати задоволення.

         Під час своєї роботи прагну не тільки навчити учнів застосовувати правила на практиці, а й вчу їх вчитися, працювати самостійно. Намагаюся виховати у них любов до слова і за допомогою словників, часто нагадуючи їм слова Максима Рильського:

Не бійтесь заглядати у словник.

Це пишний яр, а не сумне провалля.

 

 Хочу наголосити на умовах, які забезпечують ефективність компетентнісного підходу до навчання української мови та літератури:

Ø Велика праця у підготовці до уроку. Ø  Нестандартне вирішення будь-якої про­блеми. Щоб відкрити перед учнями     іскорку знань, викладачеві треба ввібрати море світла, ні на хвиль­ку не відходячи від променів вічно сяючого сонця знань, людської мудрості. Ø  Повна свобода вибору форм і методів.У са­мій своїй основі педагогічна праця—творча діяль­ність. Педагог — це вчений, але у своїй особливій лабора­торії, де він, усебічно вивчаючи учнів, невпинно творить, щоденно веде пошуки найдосконаліших методів проектування доль і душ людських. Ø  Стимул, стимул і ще раз стимул. Чудодій­на сила слова виникає з любові педагога,  з його глибокої віри в людину.

Громадянське  виховання на уроках української мови і літератури Проблема компетентності привертала увагу багатьох дослідників. В основі терміну «компетентність» є вихідна основа «compete», що означає «знати», «досягати», «вміти», «відповідати». Ці визначення, на погляд Бахтєєвої С.С., висловлюють сутність соціальної компетентності у загальному вигляді: -«знати» - знання, необхідні для здійснення соціальних технологій; цінності, які скеровують використання знань та вмінь; -«вміти» - означає не лише способи реалізації знань, а й вміння особистості вільного та свідомого самовизначення як у внутрішньому духовному досвіді, так і у зовнішній соціальній дійсності; -«досягати» - вміння здійснювати поставлені цілі в рамках закону, моралі, культури; - «відповідати» - діяльність та поведінка особистості відповідають вимогам, які висувають до особистості держава, соціум, родина, фах тощо. Така відповідальність проявляється у вмінні особистості здійснювати свої обов’язки, права, повноваження на відповідному соціальному та культурному рівнях        [1; с.18]. Ученими досліджувалась модель соціальної компетенції(В.Сльот, Х.Спанярд); структура та зміст соціальної зрілості ( О.Михайлов, В.Радул); професійна та комунікативна компетентності (І.Бех, С.Демченко,М.Елькін); соціально – психологічна компетентність (Л.Лєпіхова);структура соціальної компетентності (В.Маслєннікова).          Теоретичні дослідження засвідчили: на даний час не існує єдиної усталеної думки щодо поняття «соціальна компетентність», адже у зміст та структуру терміна різні автори вкладають своє трактування та складові. Крім того, не існує чіткого розмежування між семантично близькими категоріями «соціальна компетентність» і «соціальна зрілість». При чому на природу соціальної компетентності немає усталеного погляду, адже серед дослідників існують певні протиріччя: одні вважають, що компетентність має фізіологічне походження, інші – що компетентність має соціальний характер та формується під впливом соціуму. З  історичної точки зору, моделі виховання були різними у різні історичні епохи, як, до речі, й соціальні умови та норми. Отже, на основі вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок: сутністю соціальної компетентності є знання, цінності, вміння, діяльність та поведінка особистості, які висувають держава, соціум, родина, фах. Це означає не лише способи реалізації знань, а й вміння особистості вільного та свідомого самовизначення як у внутрішньому духовному досвіді, так і в зовнішній соціальній дійсності. Спираючись  на нещодавно ухвалену концепцію «Нової української школи» та рекомендацій Ради Європи у сфері освіти для демократичного громадянства і прав людини, реформування української школи закладає докорінно нові підходи до освітнього процесу. Проект нового Державного стандарту освіти пропонує 10 ключових компетентностей. Одна з наскрізних – «громадянська компетентність», розвиток якої готує  до «ефективної та конструктивної участі у громадському житті» та у демократичних процесах, «в сім’ї, на роботі», до успішної взаємодії з іншими, солідарності та рівності на основі поваги до прав людини, мирного співіснування та поціновування соціокультурного різноманіття». У державній Концепції громадянського виховання сказано, що визначальною рисою  людини має бути громадянськість. Громадянськість – це готовність людини реалізувати свої права та обов’язки, поважати права і свободи інших громадян, розуміти відповідальність перед суспільством і державою за свої вчинки. Очевидно, що таке розуміння  дозволяє визначити її як психологічну рису, характеристику особистості.  Громадянська компетентність дослідниками відноситься до ключових. Відтак і громадянську компетентність учня ми будемо розуміти як сукупність освітніх елементів, що складається з сукупності знань, умінь, навичок, переживань, емоційно-ціннісних орієнтацій, переконань особистості, які допомагають людині усвідомити своє місце в суспільстві, обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, батьківщиною і державою. Ми беремо за основу висновок О. Пометун, що складовими структури громадянської компетентності школяра є три компоненти: ціннісний (ставлення, ціннісні орієнтації, переживання і т. п.), діяльнісний (уміння і навички) і процесуальний або особистісно-творчий (стосується сфери самореалізації). Кожен з компонентів може бути представлений як інтегрована якість особистості.[11,с.67] «Суть нової української школи полягає в тому, щоб перейти від школи, де дітей напихають знаннями, до школи компетентностей XXI століття, школи для життя. Тобто така школа має складися не лише зі знань, а вміння ці знання застосовувати у практичних ситуаціях, для особистісного, професійного розвитку, а також цінності, які допомагають орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі. Це вимагає нового змісту освіти, нових методик викладання вчителів, нового освітнього середовища», – сказала Лілія Гриневич. Тому у процесі вивчення української мови і літератури розвиток соціальної та громадянської компетентностей може відбуватися через навчання на трьох рівнях: засвоєння знань «навчання про», «навчання для розвитку розуміння та ставлень», а також «навчання через досвід»[13, с.10] Навчання «про» включає: -         українську мову як державну мову українського народу; українську літературу як складову національної культури; -         суспільний устрій, права та обов’язки громадянина, державні символи і цінності; -         культурні й духовні цінності українського та інших народів. Навчання для розвитку розуміння і особистого ставлення: -         осмислення своєї ролі у суспільстві, формування ціннісного ставлення до людини, людської гідності, до суспільства, до праці; повага до законів, правових норм; -         вміння ефективно вибудовувати комунікацію, аргументовано і грамотно висловлювати власну думку;толерантно ставитися до здобутків різних народів, людей різних рас, культур, поглядів; -         самовизначення молодої людини, вироблення в неї активної життєвої позиції на основі гуманістичних цінностей та ідеалів, прагнення до самостійного пошуку, духовного самовдосконалення; Навчання «через» практичний досвід: -         засвоєння української мови, спілкування нею; -         трактування змісту понять у вивченні різних розділів шкільного курсу; -         використання текстів, різноманітних вправ, завдань, словникових диктантів, творів, переказів; -         критичне оцінювання навчальної інформації, активне навчання у взаємодії – в обговоренні, дискусіях, на основі роботи в пара, групах; -         наведення прикладів з художніх творів, де герої проявляють активну громадянську позицію, використання досвіду читацької діяльності для розв’язання життєвих проблем; -         діалогічної взаємодії з текстом: уміти сприймати, аналізувати й інтерпретувати художній твір; -         робота з різними видами інформації, здійснення пошуково – дослідницької діяльності; вміння критично оцінювати тексти соціально – політичного змісту; розрізнення маніпулятивних технологій і протистояння їм.          Нестандартні підходи у викладанні української мови і літератури здійсню через проведення нестандартних уроків: урок – лекція, урок – гра, урок – подорож, урок – екскурсія, урок – діалог, урок пошуку істини. Використовую інтерактивні технології: «Прес», «Мозкова атака», «Займи позицію», «Кейс – стаді» (створення проблемної ситуації на основі фактів із реального життя», «Сторітеллінг», «Сенкан», «Коло ідей», «Редакційний кошик», «Точка зору», «Ігровий майданчик», проектні та фреймові. Застосовую розвивальні завдання–гештальти, які допомагають у соціалізації учнів, адже насамперед ці завдання спрямовані на вирішення відповідних важливих життєвих проблем, ситуацій, справ, а саме: ·        як стати сильною особистістю; ·        як взяти відповідальність за життя у свої руки, а не перекладати на довколишніх; ·        як звільнитися від неприємних почуттів, душевної гіркоти, що залишилася після розмови зі співбесідником; ·        як вдосконалювати свій внутрішній світ. Такі завдання «Вислови побажання», «Спробуй відчути», «Чи хотів би ти..», «Пейзаж моїх вчинків», «Як ти можеш допомогти». « Слова у вишиваних сорочках» удосконалюють використання засобів української мови для досягнення мети спілкування, взаємодії особистості з соціумом.[10, с.5]. У процесі виконання різних видів роботи: написанні диктантів, творів, переказів, аудіюванні художніх та наукових текстів, читанні текстів мовчки та вголос – звертаю увагуна розкриття питань культурних надбань нації та людства, актуальні суспільні проблеми, на послідовне й системне вивчення слів – символів, у яких закарбовано культурний досвід минулих поколінь нашого народу. Використовую для написання учнями словникові диктанти «5- хвилинки» на певну тематику: « Я – українець», «Я – патріот», «Мої права», «Мої обов’язки», « Цінності мого краю», «Мої захоплення», «Мої риси вдачі» . Учні виконують не тільки мовні завдання, але й усвідомлюють важливість прав людини у повсякденному житті. Інтерактивну технологію «Мікрофон», «Незакінчене речення» використовую  найчастіше на етапі мотивації навчальної діяльності, коли намагаюся зосередити увагу школярів на осмисленому сприйнятті матеріалу. Учні мають висловити власну думку про те, чого вони очікують від уроку (що дізнатися, чого навчитися, що пригадати), виходячи з теми, повірити, що тобі усе під силу, налаштуватися на успіх. -         Зумієш скласти власне висловлювання на певну тему; -         Зрозумієш, що вдосконалюватися ніколи не пізно. У такий же спосіб проводиться  й підсумковий етап уроку. -         Що нового ви дізналися сьогодні? -         Чи досягли поставленої мети уроку? -         Де можемо використати вивчений матеріал? -         Який вид роботи вас зацікавив, а який викликав труднощі? -         Що корисного ви для себе взяли з цього уроку? -         Чи може людина творити своє щастя?  Що для цього потрібно? -         Я відчув, що …знаю, вмію, можу; -         Треба працювати над… -         Застосую ці знання, де… -         На уроці я дізнавсь про… При виконанні вправ «Людина у громаді», використовую евристичну бесіду: -         Яку соціальну роль я  виконую вдома, в школі? -         Чи успішна ви людина? Чи успішний ви учень? -         Яку освіту ви хочете здобути – середню чи вищу? -         Чого прагнете досягти в житті? -         Чи зрозуміли ви для чого прийшли у цей світ? Які ваші найважливіші цінності в житті? При виконанні таких вправ діти усвідомлюють почуття власної значущості, гідності, поваги до таких цінностей, як права людини, свобода, рівність, солідарність. Використовую бесіду-мотиватор, створюється ситуація успіху. Пропоную завдання: уявіть, що ви історики і хочете написати книгу про минуле. Кого ви оберете своїми героями: відомих діячів чи невідомих поки що осіб чи групу людей? Розгляньте  книжкову виставку,  репродукції картин, плакати визначних осіб і скажіть: -         Якими рисами повинна бути наділена людина – патріот? -         Які ми є в наш час?  Чи справді ми вибираємо тих ідеалів для себе? Чи може нам потрібно повернути голову  до наших наставників з минулого і брати приклад? -         То ж запрошую до розмови, прошу відверто висловлювати власні думки. Використовуючи метод «Дослідницька робота в групах», залучаю учнів працювати зі статтями Основного  Закону України – Конституцією , а саме з розділом  II  «Права , свободи  та обов’язки  людини і громадянина» , де гарантовано права громадян. Учні критично сприймають інформацію, самостійно її досліджують, аргументовано висловлюють свої думки, адже розуміють, що любов до своєї Батьківщини виявляється в умілому користуванні українською  мовою: у дотриманні норм усної та писемної форм, а також у загальній культурі – дотримання етичних і комунікативних норм. У формуванні  соціальної та громадянської компетентності акцентую увагу на краєзнавчому матеріалі, де учень виявляє себе в повазі до національної історії, культури, мови, відчуття власної гідності, шанування прав людини та свободи, повагу до закону. На уроках використовую різні методи і прийоми: повідомлення, художню розповідь, виразне читання, «оживлення» подій та словесний опис картини, інтерв’ю з автором.[8, с.5].  Будуючи уроки літератури, я намагаюся формувати в учнів читацькі, естетичні, особистісні компетентності. На першому етапі формування цих компететностей  готую школярів до сприйняття художнього твору, а для досягнення цієї мети застосовую різноманітні прийоми, види та форми навчальної діяльності. ·        Мотивація навчальної діяльності. ·        Розповідь про письменника та його творчість ( разом з дослідженнями учнів). ·        Залучення творів інших видів мистецтва, пов’язаних з літературним твором, що вивчається. ·        Виразне читання фрагментів твору, що вивчається, або творів, пов’язаних з ним за тематикою, для створення загальної атмосфери емоційного входження в тексти. ·        Зачитування вчителем початку твору, або цікавих, захопливих уривків.   І одним із шляхів будування навчання, щоб процес пізнання був цікавим  для учнів, є впровадження у мою практику  інтерактивних методів, які створюють таку атмосферу на уроці, яка сприяє співпраці, надає можливість якнайповніше реалізувати особистісно зорієнтоване навчання. Для організації цілеспрямованої розумової діяльності намагаюся з учнями  ретельно аналізувати вивчений матеріал. Це сприяє формулюванню проблемних завдань (духовний пошук, кохання, дружба, стосунки в родині, стосунки між героями того чи іншого твору), вирішення яких допомагає творчо засвоїти необхідні знання і формувати соціальну та громадянську компетентності.